Коротка історія української музики
Коріння української музики сягає глибокого минулого. Фрески Софійського собору в Києві 11 століття свідчать про розмаїття музичної культури часів Київської Русі (східнослов’янської імперії в Середньовіччі). Танцюристів супроводжує група духових, ударних та струнних інструментів.
Українська народна музика існувала вже в епоху до запровадження християнства в Україні і вважалася однією з найрізноманітніших в Європі. Дослідники нарахували до 500 000 українських народних пісень різних жанрів: історичних, епічних, ліричних, танцювальних тощо, які передавалися з покоління в покоління. Знання цих пісень і письмові записи збереглися до наших днів.
Із зв’язку між візантійською музикою та слов’янською народною музикою з християнізацією наприкінці 10 століття розвинулася сакральна вокальна музика, яка практикувалася в церковних службах. З 12 по 17 століття монофонічний "знаменний розспів" поширився в православних церквах і значно вплинув на композиторів наступних епох.
В епоху бароко на зміну знаменному розспіву прийшов багатоголосий партесний спів. Ця зміна створила основу для розвитку нового стилю – духовного концерту. До видатних композиторів цього періоду належать Микола Ділецький, Дмитро Бортнянський, Артемій Ведель та Дмитро Бересовський. Дмитро Бортнянський та Д. Бересовський після навчання в Україні поїхали до Італії, щоб удосконалити там свою майстерність. Поєднання поліфонічної традиції своєї батьківщини (партесного співу) та італійської вокальної музики дозволило їм створити унікальні твори. Окрім інструментальної музики, вони писали опери. Вони були першими українськими композиторами, чиї опери з успіхом виконувалися в Італії.

Україна була приєднана до Росії у 1654 році. Починаючи з 17 століття, численні українські співаки були завербовані для співу в царських придворних хорах у Москві та Санкт-Петербурзі і, хоча етнічно вони були українцями, вважалися російськими офіційними співаками. До 18 століття вся українська культура, особливо в галузі музики, мала значний вплив на російську культуру. Водночас Росія намагалася заперечувати цей вплив, наприклад, називаючи українських співаків російськими, заперечуючи етнічне походження двох композиторів Бортянського і Березовського, які мали успіх в Італії, і називаючи їх росіянами.
Викорінення української мови та культури почалося в 1654 році, як наслідок приєднання України до Росії:

1729 р. Указ про знищення українських букварів і заборону текстів церковних книг
1801 р. Закриття Києво-Могилянської академії, відкритої у 1632 р. 1914 р. Ліквідація Української автокефальної церкви
1929 Ліквідація Української греко-католицької церкви

Романтизм
19 століття стало ще одним важливим періодом в українській музиці. Найвизначнішим представником українського романтизму був видатний український композитор, диригент і піаніст Микола Лисенко. Він навчався у Лейпцигу. Під впливом західноєвропейської культури йому вдалося використати західноєвропейські музичні прийоми для створення нової музичної мови української народної музики. Ціле покоління українських композиторів, серед яких Кирило Стеценко, Яків Степовий, Станіслав Людкевич та Михайло Леонтович, перебували під його значним впливом.

XX. Століття

Русифікація української культури, що тривала протягом трьох століть, досягла апогею у 20-му столітті. У 1921 році Микола Леонтович, відомий збирач української народної музики, композитор і автор всесвітньо відомого "Щедрика", був розстріляний радянськими агентами. У 1930 році 337 українських кобзарів (сліпих музикантів, які грали на традиційних музичних інструментах) були вбиті разом зі своїми диригентами, а їхні музичні інструменти спалені.

Голодомор за наказом Сталіна спричинив голодну смерть 3,9 мільйонів українців у 1932-1933 роках.
"Розстріляне відродження" або "Розстріляне відродження" – це дослівний переклад термінів, що позначають події 1930-х років. Незліченна кількість українських письменників, публіцистів та митців, які намагалися спричинити культурне відродження в Українській Радянській Республіці, були ув’язнені сталінським режимом, страчені або депортовані до таборів ГУЛАГу; багато з ув’язнених там не пережили свого перебування в таборах.

Однією з жертв радянського режиму став видатний український композитор Василь Барвінський (1988-1963). Його вважають "останнім романтиком" нового історичного періоду українського музичного мистецтва. Він був засуджений до 10 років ув’язнення і змушений погодитися на знищення всієї своєї творчості.
Засновниками "нової" української музики 20 століття були Левко Ревуцький (1889-1977) та Борис Лятошинський (1895-1968). Їхні твори поєднують народну музику та модернізм. У 1960-х роках група молодих українських композиторів, таких як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Петро Соловкін, Віталій Годцяцький та Ігор Блажков, намагалися розірвати або послабити кайдани цензури і писали в явно авангардному музичному стилі. Вони були заборонені. Після здобуття Україною незалежності (1991) у Києві, Львові, Одесі та інших містах були організовані міжнародні фестивалі, на яких широкій українській публіці були представлені твори українських композиторів епохи бароко, класицизму та романтизму, а також сучасна музика.